Головна | Реєстрація | Вхід | RSSПонеділок, 17.12.2018, 09:24

Мордвинівська ЗШ

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія школи та села

Інформація

щодо створення  літопису

Мордвинівської школи

Мордвинівська школа розташована на перехресті трьох вулиць, у самому центрі села. Десь з 1900 по 1920 рік біля приміщення сучасної школи, на повороті до Степанівки, була розташована чотирирічна церковно-приходська школа  з одним вчителем і священиком. Згодом було збудовано нове приміщення для семирічної трудової школи. В 1920 році школа розпочала свою роботу. Першим директором був Гладілін Федір Ілліч. У шкільному музеї зберігається фото першого випуску семірічної трудової школи. У 1944 році школа стала восьмирічкою.  Відомо, що у 1943 році, після визволення села, у одноповерховому корпусі було розташовано військовий шпиталь. Після війни було збудовано двоповерховий корпус, який планувався як помешкання для вчителів, а поруч мріяли збудувати нову і сучасну школу. Нажаль ці плани так і залишись у проекті. З 1993 року школа реорганізована у загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.  

Директорами школи були:

З 1953 по 1965 – Хиль Валентин Тихонович

1965-68 – Сухіх Ольга Іванівна

1968-1970 – Шкурін Микола Миронович

1969-1971 Крюков Олександр Гаврилович

1971-1980 – Лиманський Ілля Пахомович

1980-1994 Калмиков Геннадій Володимирович

1994-1996 Варлаков Віталій Анатолійович

1996-2009 Гончаренко Тетяна Миколаївна

З 2009 року Апєніна Ольга Миколаївна

З 1993 року школа реорганізована у загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.

 

Багато поколінь мешканців села з повагою згадує  вчителів Мордвинівської школи. Вчитель – це не просто професія. Вчитель - це покликання. Чотири покоління Абашиних більше століття навчали дітей грамоті. Засновник цієї династії, Антоніна Петрівна, з 1907 вчителювала, спочатку в Горлівській, Агайманській та Нижньосірогозській школах. Згодом, у 1930 р., разом з чоловіком і двома доньками переїздить до Мордвинівки та влаштовується у місцеву школу вчителем початкових класів. В той же час її чоловік Василь Григорович призначається завідуючим цієї школи. Неодноразово за гарну роботу Антоніна Петрівна нагороджується грошовими преміями. У 1939 р. удостоєна ордену Трудового Червоного Прапора., мала медалі «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні, а з березня 1948 р. Президією Верховної Ради УРСР Абашиній А.П. було присвоєно звання Заслуженого вчителя Української РСР.

         Старша донька Абашиних, Євгенія Василівна, обрала той самий шлях, що і батьки – стала вчителем початкових класів. Її перший.                          чоловік Міцкевич А.А. був вчителем математики Олександрівської СШ. Після переїзду в Мордвинівку Івга з чоловіком починають разом працювати у місцевій школі. Її другий чоловік, Іващенко Іван Іванович з 1946 р. займав посаду вчителя історії та Конституції в Мордвинівській ПСШ. Здавалося, ніби все в післявоєнні роки повернулось на свої місця. Проте сім’ю Іващенків спіткало лихо. В 1949р. Івана Івановича було заарештовано та заслано до Сибіру. Євгенія Василівна поїхала слідом за чоловіком. До села вони повернулись в 1956 році., коли Іващенко і був виправданий. Іван та Івга знов починають облаштовувати своє життя в Мордвинів ці та повертають свої посади у школі.

         Онука Іваненків Лук’янова Марина Миколаївна вирішила продовжувати сімейні традиції та стала педагогом. Одразу по закінченні училища, у 1990 році прийняла посаду вчителя початкових класів, в 1999 році (незважаючи на невеликий стаж роботи) була відзначена «Подякою Президента» за досягнення у праці. І понині Марина Миколаївна дає школярам освіту у тій школі, яку колись закінчила.

         Гордість школи – краєзнавчий музей. У  школі  пошукова робота розпочиналась ще з 1961 року. На той час вчителем історії-фронтовиком  Шкуріним М.М. була створена пошукова група, яка розшукала матір загиблого воїна Гаглазіна Ф.І., який був похований у роки війни на території школи. З ініціативи учнів і вчителя одна з вулиць села носить  його ім’я. Це був  перший крок  у  величезній і невтомній роботі.  У 70- ті  роки минулого століття пошукову роботу у школі очолювали Новікова А.А. та Шиян С.І.  Саме в той час було зібрано найцінніший матеріал.  Багато поколінь учнів школи приймали безпосередню  участь у пошуку і зборі матеріалів .Учні листувались  з ветеранами та сім’ями учасників боїв на річці Молочній.  І на сьогодні ці листи зберігаються  і вивчаються.   Саме тоді, у 70 роки,   було відкрито перший шкільний музей.

 

  1. Село Мордвинівка, Мелітопольського району, Запорізької області
  2. Село Мордвинівка розташовано в 15 км від міста Мелітополя на річці Молочній, поблизу Молочного лиману.
  3. Площа – 349 га.
  4. Населення – 1056 мешканців
  5. Історична довідка:

   У 1795 році  Катерина ІІ дозволила ногайцям (кочові племена) переселитися на Молочні води. В той час на берегах ріки Молочної не було ніяких населених пунктів, був лише степ, у якому можна було зустріти вовків, лисиць і велику кількість диких коней. Спочатку з'явився Кизл-Яр ( зараз територія Мелітополя), а у 1810 ногайців було переведено ближче до Азовського моря, а на їх місце обживали селяни.

    Під час російсько-турецьких кампаній російська армія під керівництвом  О. Суворова проходила  по цих землях. Одна з вулиць села носить ім’я Суворова. Пересування війська дуже стримували поранені солдати. Перед Овечім бродом армія зупинилась, військові спорудили земляне укріплення у формі восьмикутної зірки – «мініховське укріплення» - тут і залишили поранених. І зараз з висоти пташиного польоту можна побачити восьмикутну зірку.                                  

          
                     У Бердянському  уїзді  виникло село Мордвинівка. За хоробрість і мужність у російсько-турецькій війні  грек Ламбро Качоні отримав чин майора та землі у володіння. Грек був відважним моряком, тому землеробство його не приваблювало. З цієї причини  продав  свої землі графу Мордвинову.

            Слід зазначити , що граф  Микола Семенович Мордвинов був людиною освіченою, прогресивних поглядів. О. Пушкін присвятив йому вірш «Мордвинову», Рилєєв оспівує його в оді «Громадянська мужність». Мордвинов єдиний з верховного суду відмовився підписати  смертний вирок декабристам.

            Численні маєтки Мордвинова приносили гарний прибуток завдяки вмілому керівництву і гуманному ставленню до кріпаків. На землях біля Овечого броду було невелике поселення ногайців. Згодом воно відійшло ближче до моря, а на землі Мордвинова переселились перші сім сімей. З того  часу перша вулиця  має назву П'ятихатка. У 1811 році дочка графа Віра Миколаївна вийшла заміж за Аркадія Олексійовича Столипіна, а землі отримала як посаг. А в 1835 - 1847 рр. населення значно збільшилось після переселення кріпаків з пензенського маєтку Столипіних.

            У 1864 році у селі було вже 89 дворів. Мешкало 623 особи.

            У 1864 році в Російській імперії відмінили кріпацтво. Селяни отримали землі, але звичайно ж не найкращі. Біля ріки та ближче до лиману Молочного землі з солончаком, не плодючі. Кращі землі  залишились пану, селяни були невдоволені. У 1865 році вони написали листа царю, 80 мешканців села поставили хрестики. Петро Лук’янов та Макар Федосєєв пішли із скаргою до царя. Землі розподілили справедливо.

            На початку ХХ століття село було красивим і заможним. За графською економією був чудовий сад, а посередині алея із білих і червоних троянд. Біля саду ставок із альтанкою, який проіснував до 40 р. За селом був чудовий виноградник з елітними сортами.

  Село починається з храму. Ніхто не може точно сказати у якому саме році його було збудовано (існує версія, що 1860), але всі  точно знають, що відкриття відбулось 30 вересня, у день Віри, Надії, Любові. Стіни храму збереглись до нашого часу. Поруч була церковно-приходська школа.

На кінець ХІХ століття в селі нараховувалось 190 дворів. Чисельність населення складала 1323 особи, чоловіків -664, жінок -659. У селі були хлібний магазин, сільська управа, земська школа, лавка.

Перед I Світовою війною в Мордвинівці  було 218 дворів, в яких мешкало 1820 селян (920 чоловіків і 900 жінок).

       У 1925 році у селі було 363 двори, населення складало 1738 мешканців (чоловіків -844, жінок -894). У фактичному використанні було 4707 десятин землі. Було 71 криниць. У селі вироблялась соняшникова олія, існувала ковальня. У 1920 році відкрилась семирічна трудова школа, директором якої був Ф.І. Гладілін.

Важким випробуванням були роки Великої  Вітчизняної війни. Мордвинці пережили часи окупації. А односельці, які виявляли непокору, були закатовані в гестапо. Коли почалось визволення села, фашисти зігнали мешканців у сарай і хотіли підпалити. Тільки завдяки перекладачці, яка зуміла переконати офіцера,  страшний злочин не стався. Але село було зруйновано. З 405 дворів залишилось -13.

           Найжорстокіші бої проходили біля річки Молочної. Німці зайняли зручні позиції на березі, висота якого була 4 метри. Перед лінією оборони було закладено 130 вагонів вибухівки і 340 вагонів колючого дроту.

           Називалась ця лінія «Вотан», на честь бога давніх германців….Бої тут були жорстокі і криваві. Багато спогадів залишила по собі війна. Кілька тисяч воїнів загинуло на цьому рубежі. Ще й до цього часу знаходять рештки солдатів. І багато пам’ятних місць є у селі, пов’язаних із роками Великої Вітчизняної війни.

На березі річки, там, де були найзапекліші бої, спорудили монумент і поставили пам’ятні плити. Вже кілька разів тут відбувалось перепоховання загиблих воїнів. А  місцева та районна влада сприяє проведенню урочистих заходів, присвячених подіям того часу.

           У центрі села знаходиться монумент і братська могила, споруджений у 1976 на честь загиблих воїнів. Тут же був посаджений парк, який носить ім’я 118 Мелітопольської стрілецької дивізії, як і одна з вулиць села. Одна з вулиць  носить ім’я визволителя села Гаглазіна Ф.І., саме його матір розшукали першою. Це був початок пошукової роботи

  6. В селі є сільська рада, загальноосвітня школа, сільський клуб,  чотири торгівельних заклада .На території села розташовані 2 сільськогосподарських підприємства: «Маяк» і «Злагода», працює цех з переробки морепродуктів та меблевий цех. Навколо села розкинулись чудові черешневі сади.



За архівними документами встановлено, що населений пункт Мордвинівка визволено 21 вересня 1943 року частинами 118, 221 та 347 стрілецьких дивізій. Ці частини залишались у селі до початку військових дій 9 жовтня 1943р. Визволили село, залишилось  всього тринадцять хат, які не були зруйновані, але головне наступило визволення. Та не закінчились жорстокі бої…  Найважчі бої проходили біля річки Молочної. Німці зайняли зручні позиції на березі, висота якого була 4 метри. Перед лінією оборони було закладено 130 вагонів вибухівки і 340 вагонів колючого дроту. Називалась ця лінія «Вотан», на честь бога давніх германців… . Бої тут були жорстокі і криваві. Багато спогадів залишила по собі війна. Кілька тисяч воїнів загинуло на тому рубежі. Ще й до цього часу знаходять рештки солдатів. І багато пам’ятних місць є у селі, пов’язаних із роками Великої Вітчизняної війни.  На березі річки, там, де були найзапекліші бої, спорудили монумент і поставили пам’ятні плити. Вже кілька разів тут відбувалось перепоховання загиблих воїнів. У цьому році мешканці нашого села, Мелітопольського району, багато наших співвітчизників побачили новий  меморіальний комплекс на лінії Вотан .  У нас в селі багато пам’ятних місць, пов’язаних з роками війни. Біля мосту стоїть вказівник: «Командний пункт 118 стрілецької дивізії» . Багато років ця пам’ятка військової історії знаходилась в критичному стані. В цьому році було зроблена велика справа, бліндаж був відреставрований, встановлено меморіальні плити.

 

 
 
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018
Зробити безкоштовний сайт з uCoz